Лінійка-реквієм "Той голодний 33 рік хай лишиться в пам'яті на вік"

Тема: "Той голодний 33 рік хай лишиться в пам'яті на вік" (лінійка-реквієм присвячена жертвам Голодомору 1932-1933 р.р.)

Хід лінійки

Читець I.    Голодомор, ой, як це страшно,

Це помирали люди із села.

Все це було на Східній Україні,

Де влада будує нове їм життя.

І люди вступали у їхні колгоспи,

А хто не вступив – виганяли із сіл,

В Сибір, до Уралу, геть на чужину,

Назавжди покинувши рідну Вкраїну.

Там люди гинули в нужді і злиднях

Мільйони із них не вернулись назад.

Ті люди страждали, ті люди вмирали:

І мати, і батько, і донька, і брат.

Вже багато років минуло, відтоді

Та біль той не вщухне, і рани болять

Про це не забудьмо!

Про це пам’ятаймо!

Ми мусимо всі ті часи пам’ятать!

Ведучий I.   82 роки тому нам хотіли винести вирок смерті.

Ведучий II. 82 роки тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.

Ведучий I.   82 роки тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

Учень I.        Жила Вкраїна. Плакала, стогнала. 

Проте я твердо свідчити берусь: 
За всі віки безхліб’ям не загнала 
Нікого в землю Україна-Русь.

Від тих часів, коли з’явилось рало, 
Голодних мук не відало село. 
Хай неврожай — та люди не вмирали: 
З двадцятим віком лихо це прийшло.

Ведучий II.  Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а умисно підготовлений голодомор 1932-1933 років. влада забрала у людей все, все до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933 року. Двадцять два місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Учень II.      Не нагодує Мати – Україна,

Не приголубить діточок своїх...

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Читець. Чи той, що в нас поруйнували храми? –

Прийшли в наш край перевертні і хами

Чинить страшну наругу над людьми.

Читець II. Не звільняється пам'ять

Відлунює знову роками,

Я зітхну. Запалю обгорілу свічу

Помічаю. Не замки-твердині, а храми

Скам'янілий чорнозем - потріскані стіни плачу.

Піднялись. Озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори.

Надійшли. Придивляюсь:

"Вкраїна. ХХ століття".

І не рік, а криваве клеймо "33".

Рік 33-й. Клятий холодний,

З голоду пухне село.

Вже чиясь мати встати не годна:

-         Смерть опустила крило.

Була весна, був 33-й рік.

Оракули, і ті чомусь замовкли.

Хоча б десь блимнула нічна сова,

Судомних днів стражденна оркестровка.

Зникала новороджена трава.

Ведучий I.   Хоч якою очевидною була зумисність голоду 1932-1933 років, правду про нього більшовики ретельно приховувати. За часів, коли Україна входила до складу СРСР, тоді було почути бодай слово про найбільшу з несправедливостей, заподіяних нашому народові за всю історію. Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоби вберегти себе і свої сім'ї. Та забути жахи голодомору люди не могли. Спогади сотень очевидців оприлюднені тільки зараз, коли Україна здобула незалежність.

Учень III.    Повзе по мертвих і живих,

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

І п'ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

Ведучий II.   Голодне лихоліття найбільш вразило дітей. Вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50% загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження.

Учень IV.    О діти, діти Ангели невинні!

Чому ви так тяжко й страшно мовчите?

Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець і душ не віддасте.

Ви не розцвівши згинули дочасно,

Поклав у землю вас голодомор,

Я ж бачу, як важкий достиглий колос,

Схилився над голодними дітьми.

Ведучий I.    Тож пом'янемо сьогодні мільйони українських селян, жертв людської цивілізації голодомору, хвилиною мовчання.

Заключне слово вчителя.

Голод 1932-1933 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути – ні матеріальних, ні тим більше людських. Мільйони юдей, які загинули  в  1932-1933 р. р. голодною смертю, не можуть безслідно розчинитися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо  ми, хто вижив, їх діти на онуки. Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі.